Poniedziałek, 17.12.2018, 16:41:50
Zalogowałeś jako Гость | Grupa "Goście" | RSS




Информация о сайте



Początek mojej przygody

Było to w roku 2004. Pewnego ciepłego letniego wieczorku wróciłem do domu ze spaceru rowerowego. W domu mieliśmy gościa. Mój brat Mirek wraz z moją przyszłą drużynową Łesią Olszycką siedzieli przy cherbacie i prowadzili rozmowę na temat harcerstwa, wtedy jeszcze nie wiedziałem co to jest i o co chodzi, więc nie zabardzo mnie to interesowało. Po kilku dniach mój brat zaproponował pojechać w góry na jakieś dwa tygodnie. Chętnie się zgodziłem, no bo mam taka naturę, że mnie zawsze ciągnie na jakieś przygody :)

W krótce przyszedł ten czas pakowania się. Już wiedziałem, czego mi brakuje.Potrzebowałem plecaka turystycznego, więc razem z mamą poszliśmy na bazar i kupiliśmy mój pierwszy plecak turystyczny, taki najtańszy i najzwyklejszy. Po kilku dniach już miałem spakowany cały ekwipunek podstawowych rzeczy. Wyjechaliśmy do Lwowa wraz z grupą dzieci. Gdy dotarliśmy już na miejsce, nie pamiętam jaka to była miejscowość, spotkała nas pierwsza niespodzianka. W górach właśnie był okres deszczowy. Wszędzie mokro i zimno. Pierwszym zadaniem było pokonać rzeczkę górską, która zazwyczaj miała głębokość po kostkę, ale w tym okresie ulewnym woda sięgała po pas. Strarsi harcerzy wraz z moim bratem stali w wodzie i zapewniali dla bezpieczą przeprawę. Odrazu w znaki dała się lodowata woda, przez którą przechodziliśmy rozebrani do majtek by nie namoczyć spodnie. Takie było pierwsze powitanie młodych ochotników przez naturę. Deszcz padał jeszcze przez cały tydzień, pod czas którego w ciągu kilku dni razem z dh. Andrzejem przeprowadzaliśmy pionierkę. Nasz obóz otrzymał nazwę: "Żriódło". Na otwarciu obozu byli obecni harcerzy z Polski. Trzech druchów: Mateusz, Jacek i Maciek (jeżeli pamięć mnie nie zawodzi). Oni właśnie przybliżyli nam świadomość tego, co znaczy być harcerzem. Nauczali nas różnych sztuk pionierki i budowania konstrukcji drewnianych, uczyli piosenek harcerskich, na ogniskach bawiliśmy się w różne gry, również zapoznali nas z terenoznawstwem, jak się poruszać w górach za pomocą mapy i kompasu. Wszystko to było dla mnie fascynujące. Zakochałem się w harcerstwie i już wiedziałem, że to moje. Chę i będę harcerzem zawsze!

Autor: dh. Witalij Sokalski



Історія нашої дружини
  Ця історія розпочалась досить давно, але продовження триває по сьогоднішній день…

  Початком стала літня пора 2004 року. Літнього ранку в костелі після святої служби священик як і звичайно зробив оголошення. В одному із пунктів говорилося про можливість поїхати у Карпати, усім бажаючим з молоді та дітей. Але ця поїздка не звичайна, не комфортабельна як це буває на курортах чи в таборах відпочинку… Суть цієї поїздки полягала у тому, що діти повинні будуть жити у наметах, самі облаштовуватимуть свій комфорт і учитимуться всього самі.
  Мене це зацікавило, адже у Карпатах на той час я ще жодного разу не була, але завжди про це мріяла. Я запропонувала поїхати своїм близьким подругам, вони одразу погодилися. Із Шаровечки як і з парафії св. Анни, що у Гречанах м. Хмельницького, зголосилося багато бажаючих поїхати на цей відпочинок.
  Нарешті прийшов день від’їзду охочих приїхало дуже багато. Серед них були знайомі і зовсім не знайомі, усі абсолютно різні. Всіх їх поєднувала лише спільна мета, разом від’їхати на незабутній відпочинок на природі. Цей віддалений куточок природи знаходився у Івано – Франківській області. Майбутній обоз мав характер згрупування дружин які ще тільки утворювалися…
  Щойно ми приїхали на місце, нас почали переповнювати емоції і здивування… Для нас все що ми побачили було новим, незвичним, подекуди незрозумілим але позитивним.
  Найбільше запам’яталося перше випробування. Щоб добратися до нашої поляни, треба було перейти через річку, яка при звичайних погодних умовах мала глибину по кісточки, але з причин постійних злив, які не припинялися протягом місяця ні на мить, ця річечка набрала характеру небезпеки, струмінь не давав можливості самовільно перебиратися на протилежний берег, а глибина піднялася до пояса. Старші хлопці проявили відчуття відповідальності і самі попереносили усі наші речі, та допомогли дівчатам перебиратися на другий берег. Вони проявили себе як справжніх джентльменів. Усі спочатку пережили легкий стрес та були трохи шоковані… холодна річка… болото… …усе це стало чудовим початком нашої пригоди.
  Наша поляна була досить великою, на ній були розміщені намети з вінницькою молоддю, молодь з Дунаївців серед котрих переважали хлопці, наша дружина та інші. 
  Дуже яскравими залишилися у нашій пам’яті ті дні, коли під час дощу ми мусили заготувати дерева для наших майбутніх прич. Скільки тоді було падінь з слизьких спусків у горах разом з важким деревом… При цьому ніяких нарікань та сліз… Усі виконували доручення та завдання охоче та з посмішкою на обличчі=) Це було дуже приємно. 
  Друх Андрій нас навчав усьому. В харцерстві він був уже багато років і мав великий досвід. На той час він мав уже власних онуків. Він для нас запам’ятався як дуже веселий, він завжди нас тримав у тонусі. Він людина з позитивом=) Скільки ж ми наслухалися від нього про харцерстві, його цікавих та смішних історій важко перелічити….

Пройшло декілька днів… Піонерка закінчилась, але пригоди тільки починались… До нас приїхали з Польщі троє харцежів, вони були досить енергійні, запальні та веселі. Від них ми пізнали дуже багато цікавого про харцерство… З їхнім приїздом наші дні стали упорядковані і насичені враженнями. Вони нас навчили муштри, різних харцерських пісень, та забав біля вогнища. Завдяки їхній праці ми закохалися у харцерство і цей обоз залишився у нашій пам’яті переповнений враженнями назавжди!

  З того часу нашою дружиною почала займатись Леся Ольшицька. Друхна Кристина побачила в ній хороший підхід до виховання дітей. Вона добре грала на гітарі, ми з нею проводили дуже багато спільного часу. Від тоді наша дружина почала поповнюватись.

  Рік 2005. Наш другий обоз. Це справжнє випробування як у психологічному так і психічному аспектах. Усі з нетерпінням чекали на цей обоз… Приїхавши на пункт призначення ми побачили невелику за розмірами поляну яка для нас повністю відповідала… З нами також були дівчата Львівської дружини. Їм було легше пристосуватись, адже вони оселились на вже обжитій Львівськими хлопцями поляні…
  Наше випробування полягало у тому, що період нашого обозу був сповнений дощами, і через це поляна на якій знаходилась кухня та столова стала місивом болота, яке пахло не дуже приємно… Але ми з цим впорались=) Ми обложили всю полянку камінцями, це покращило наше положення.
  Наші хлопці створили оригінальне вогнище у повітрі. Хто його не бачив, той не зрозуміє про що йдеться=)



 

Його усі запам’ятали як неповторну скульптуру з практичним застосуванням.
Звісно ж існувала психологічна напруга, але вона робила нас лише сильнішими.
  Неподалік від нашого обозу у невеличкому будиночку мешкав лісник, з яким ми дуже добре подружились. Він нам розповідав багато цікавого про гори, про життя у Карпатах та різні цікаві історії. Особливо він любив приходити із своїм песиком до нас на вогнище. Цей обоз для нас у пам’яті залишився з посмішкою, адже ми подолали усі перешкоди та перепони які були на нашому шляху…

  Позаду уже два обози… Хтось пішов із харцерства, хтось залишився, пришли нові… Усе з часом змінюється… Попереду ще кілька обозів, і це далеко не кінець!

  Кожен обоз являється чимось новим, неповторним одноманітність повністю відсутня… Безліч спогадів… Емоцій ще більше… Якщо людина відноситься серйозно до харцерства, то вона дуже змінюється на краще… 

  Скільки уже пережито… Маємо власний харцерських будинок у Львові, декілька пройдених райдів Львова та хакопів. Нові та старі знайомі… Практика та знання… Усе це дає більший стимул для життя. Якщо проникнути глибше у сутність, а навіть подумати, що нам дало і дає харцерство, то можемо ясно побачити, що наше життя змінюється у кращу сторону…
  Прикладаю усіх зусиль, та надіюся на допомогу Бога, щоб наша дружина надалі існувала та розвивалася. Ми подолаємо усі перешкоди, які повстають на нашому шляху…

Autor: dh. Regina Ratnikowa 

Redaktor: dh. Witalij Sokalski

Zdjęcia: kronika drużyny

Relacje ze Zlotu 100 lecia Harcerstwa w Zegrzu 2010

Hakop 2011

Zlot "Całym Życiem - Przygoda XXI" 2011

XXIX harcerska pielgrzymka na Jasną Górę 10-11.09.2011

Spontaniczny wypad w Tatry 06-09.09.2011

Rajd Uśmiech Lwowa 28-29.10.2011

"światełko pamięci dla Cmentarza Łyczakowskiego" 1.11.2011

100 lecie "Czarnej Jedynki" 5.11.2011

Ciąg dalszy nastąpi...

Formularz wejścia
Login:
Password:
Kategorie
Wyszukiwarka
Кalendarz
«  Grudzień 2018  »
PnWtŚrCzPtSbNd
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Opytywanie
Oceń moją strone
wszystkich odpowiedzi: 36
Statystyki

Online wszystkich: 1
Gości: 1
Użytkowników: 0